Berliner Tageszeitung - Колекція Гаупта: Що гроші розповідають про нас, людей

Банкноту можна витратити, подарувати, зберегти — або перетворити на твір мистецтва. Тоді її нібито однозначне значення починає розмиватися. Чи є цей папір із друком ще засобом платежу, вже колекційним екземпляром чи, насамперед, носієм ідеї? Колекція Гаупта саме на цьому й зосереджується. Її предметом є не примноження грошей, а питання, як гроші впливають на людей і які уявлення люди з ними пов’язують. Берлінський адвокат і колекціонер мистецтва проф. д-р Штефан Гаупт зібрав для цього колекцію, яка на сьогодні налічує понад 300 робіт.

Під назвою «Тридцять срібних — мистецтво та гроші» тут поєднуються живопис, фотографія, об’єкти, графіка, книги художників, відео та цифрове мистецтво. Їх об’єднує не певний стиль, а предмет дослідження: гроші як матеріал, обіцянка, суспільний порядок і привід для суперечок. Саме це відрізняє цю колекцію від колекції монет. У центрі уваги — не рідкість і стан збереження платіжних засобів, а їхнє художнє переосмислення.

Новий погляд на тему відкриває виставка «Оригінальні обкладинки», вернісаж якої заплановано на 15 вересня 2026 року о 18:00 у Асоціації німецьких банків поручительства в Берліні. На виставці будуть представлені вибрані твори, які раніше з’являлися на обкладинках журналу «Stiftung&Sponsoring». Куратором виставки є д-р Герман Бюхнер. Перехід від друкованого зображення до оригіналу, у свою чергу, порушує ключове питання: що ми відкриваємо для себе у творі, коли він більше не циркулює лише як зображення, а стоїть перед нами як предмет?

Десятидоларова купюра змінює погляд
Колекціонерська діяльність Гаупта розпочалася 1993 року; спочатку він особливо цікавився фотографією. Його професійні зустрічі з митцями та галереями вивели його за межі юридичних питань і привели до дедалі більшого зацікавлення самими творами. Пізніше на перший план вийшли гроші як об’єднуюча тема. У детальному інтерв’ю колекціонер Гаупт описав змістовний посил, а також художнє та майстерне виконання як вирішальні критерії придбання — а не грошову вартість твору мистецтва.

Ключове місце посідає робота «Money for Art» Лі Мінвея. Художник роздавав різним людям складені у скульптури десятидоларові купюри й спостерігав, як вони з ними поводяться. Дехто ставився до них як до грошей і витрачав їх; інші зберігали їх у складеному вигляді. Гаупт також пояснив цю відправну точку своєї тематичної колекції в інтерв’ю, опублікованому у 2024 році: його цікавило, що один і той самий предмет отримувачі оцінювали кардинально по-різному.
Експерименту не потрібна вражаюча сума, щоб мати широкий резонанс. Той, хто розгортає купюру й розраховується нею, руйнує її скульптурну форму, але натомість отримує конкретну корисну цінність. Той, хто її зберігає, відмовляється від такого використання й обирає інше значення. Твір мистецтва не визначає, яке рішення є правильним. Натомість він унаочнює, що цінність не притаманна лише предмету, а виникає у взаємовідносинах між предметом і людиною.

У цьому полягає плідна відправна точка для всієї колекції. Мистецтво про гроші не мусить ані прославляти багатство, ані ілюструвати бідність. Воно може бути експериментальною установкою, в якій повсякденні рішення раптом стають впізнаваними як рішення. Звичної банкноти достатньо, щоб виявити різницю між ціною, потребою, спогадом та особистим зв’язком.

Тридцять срібняків: ціна — це не цінність
Вже сама назва колекції суперечить нейтральному погляду на гроші. Тридцять срібняків відсилають до біблійної історії про зраду Юди. Гроші тут постають не лише як практичний засіб обміну, а й у контексті лояльності, провини та корисливих вчинків. Гаупт прямо пов’язує назву з питанням, яке значення люди надають грошам порівняно з іншими цінностями.

Така перспектива не дозволяє звести мистецтво грошей до декоративних зображень на банкнотах. Вона стає цікавою там, де цифра вже не дає задовільної відповіді: скільки коштує увага? Чого варта година праці? Чи може ціна щось сказати про якість ідеї? І що відбувається, коли фінансовий успіх твору стає важливішим за те, що він виражає?

Колекція також містить роботи, які приписують грошам іншу соціальну функцію. У творчості Жермен Кох монета з написом «I will» стає носієм обіцянки. Дадара у роботі «One Like/ Love» протиставляє звичним валютам інші форми визнання. Обидві позиції можна було побачити в рамках виставки в берлінському музеї Боде. Вони зміщують акцент з володіння та оплати на відносини та взаємність.

Овеча голова та механізм уваги
Наскільки безпосередньо можна інсценувати питання про цінність мистецтва, демонструє робота «The Value of Art – Sheep’s Head» Крісти Зоммерер та Лорана Міньонно. Стару картину підключають до датчика та принтера, що друкує на термопапері. Присутність глядачів спричиняє зростання вказаної ціни. Не зміна самого живопису, а зареєстрована увага запускає механізм підвищення вартості.

Хитрість полягає в тому, що датчик не вимагає глибокого осмислення картини. Навіть сама лише присутність може запустити цей процес. Таким чином, цю роботу можна розглядати як модель оцінки, яка плутає видимість із значенням. Те, на що часто звертають увагу, набуває ваги — чи походить ця увага від розуміння, цікавості чи випадковості, залишається відкритим питанням.

Водночас ця робота ставить на випробування самих глядачів. Той, хто зупиняється, не лише досліджує критику ринку мистецтва, а й стає частиною зображеного процесу. Відстань між спостереженням і участю скорочується. Особливо гострим тут є не твердження, що ціни на мистецтво є в принципі довільними. Це більш конкретне запитання: яку інформацію насправді містить ціна — і яку вона приховує.

Подібний контекст у іншій формі відображає робота Аліції Кваде «Treibwerk» 2013 року. Вісім євромонет різного номіналу розташовані в ряд; їхні краї змінено так, що вони входять одне в одне, наче зубчасті колеса. Однак монети нерухомо прикріплені до основи: цей уявний механізм зупинився. Робота входить до колекції та була представлена у 2025 році в супровідній серії творів.

Монети зберігають пам’ять про свою колишню функцію й водночас стають складовими іншої системи. Як інтерпретація напрошується питання: чи гроші тут щось приводять у рух, чи самі приводяться у рух. Образ упорядкованого механізму може символізувати як надійність, так і взаємозв’язок, якому окремі його частини не можуть уникнути.

Нові надходження: праця, час і мова споживання
Нові презентації, опубліковані у 2026 році, показують, що колекція не обмежується історичним підбором відомих мотивів, пов’язаних з грошима. У січні колекція представила роботу Чарлі Штейна «Мінімальна заробітна плата» 2011 року. Відправною точкою є репродукція касового чека, значення якого розкривається завдяки особливому прочитанню. Непримітний документ із повсякденного споживчого життя таким чином стає носієм соціального питання.

Касовий чек підходить для цього саме завдяки своїй об’єктивності. Він фіксує, скільки коштує товар, але спочатку нічого не розповідає про те, за яких умов його було виготовлено і скільки праці має докласти людина, щоб його придбати. У контексті назви «Мінімальна заробітна плата» цю прогалину можна розцінювати як власне предмет роботи. Чек документує обмін і водночас відкриває погляд на те, чого в його розрахунку немає.

У липні відбулася презентація роботи Юлії Герфурт «Час — це гроші — гроші — це час». На аркуші, створеному у 2017 році, ці два речення повторюються рукописним шрифтом поспіль, як у прямому, так і в зворотному напрямку. Робота була створена в рамках проєкту «SWEAT SHOP», який інсценував художнє виробництво в умовах конкуренції та часового тиску. На створення замовленої роботи у кожної з залучених мисткинь та митців було відведено по 30 хвилин.

У цьому випадку економічний зв’язок не ілюструється постфактум. Він втручається у сам процес створення твору. Напис документує діяльність, яка мала відбутися в межах заданого часового проміжку. Водночас перевернення відомого вислову можна трактувати як заперечення: гроші можуть надати час, але не можуть повернути витрачений час життя. Уявне рівняння залишається нерівним.

Коли колір грошей з’являється на шкірі
Інший підхід розробляє Яніна Маккенрот у проекті «THE EURO COLLECTION», який у травні 2026 року було представлено як нове надходження до колекції. Художниця переносить відтінки семи банкнот євро в колекцію лаків для нігтів. У рамках художньої концепції ціноутворення окремі лаки відповідають номіналу відповідної банкноти. Таким чином колір стає не лише естетичною, а й економічною відмінною рисою.

До завершеної колекції також входять 49 унікальних малюнків на нігтях, які разом із відтінками лаків утворюють колекційну серію. 2 травня 2026 року в берлінській галереї aquabitArt екземпляр № 1/49 було передано Штефану Гаупту. У серпні робота Макенрот стала предметом вже 60-ї статті серії про твори колекції в журналі «Stiftung & Sponsoring».

Цю роботу можна розглядати як дослідження того, як стає видимим соціальний статус. Межа між художнім матеріалом, споживчим товаром та зовнішнім самовираженням навмисно залишається проникною. Відтінок, який спочатку здається обраним за смаком, раптом набуває ціни та зв’язку з валютою. Гроші не зображуються, а перекладаються в іншу повсякденну практику.

У контексті робіт Штайна та Герфурта це створює примітну триаду. Чек про покупку, аркуш з написами та флакончик з лаком для нігтів по-різному ведуть до тем умов праці, часу та соціальної оцінки. Саме різноманітність засобів запобігає схематичній критиці грошей. Колекція набуває нових перспектив, замість того щоб повторювати один і той самий аргумент за допомогою завжди схожих зображень.

Банкнота як зображення, валіза з грошима як розповідь
У колекції гроші — це не лише фізичний об’єкт. Піт Джонс досліджує банкноти за допомогою фотографії, зокрема шляхом просвічування та сильно збільшених детальних знімків. Його робота «Віра | Любов | Надія», створена у 2018 році, була представлена у червні 2026 року в супровідній серії публікацій. Звичний банкнот при цьому стає образовим простором, візуальні структури якого у повсякденних розрахунках легко пропустити.

Натомість відеоробота Карен Колтерманн «Чемодан з грошима», включення якої до колекції було представлено в березні 2026 року, працює з взаємодією кіно та інсценованої дії. У цій роботі, створеній у 2001 році, фрагменти з трьох художніх фільмів змонтовані разом із спеціально знятою сценою. У ній порожній чемодан художниці наповнює співробітник банку купюрами номіналом 100 німецьких марок.

Це зіставлення показує, наскільки по-різному можна трактувати гроші в мистецтві. Фотографія перетворює миттєве впізнавання на повільне споглядання. Відео досліджує образи та очікування, пов’язані з певною формою володіння грошима. Обидва підходи відходять від простого зображення суми. Вони ставлять питання про культурні уявлення, завдяки яким гроші розгортають свою дію.

Від приватної колекції до публічної дискусії
Історія колекції — це також історія мінливих виставкових контекстів. У 2016 та 2017 роках у Музеї Боде твори з колекції доповнювали виставку «Мистецтво формує гроші: МУЗЕЙ СТВОРЮЄ МОНЕТИ». Кабінет монет поєднав історичні та сучасні перспективи з художніми питаннями свободи, влади та економічної залежності. Експонати, надані в оренду з колекції, стали одним із трьох стовпів концепції виставки.

У 2018 році частина колекції була представлена під назвою «ГРОШІ — МАНІЯ — СЕНС» у берлінських «Райнбекхаллен» під кураторством Лени Флісбах. Якщо в Монетній колекції особливо яскраво проявився зв’язок з історією грошей, то виставка в «Райнбекхаллен» запропонувала ширший контекст для осмислення сучасного мистецтва, присвяченого темі грошей. Такі зміни місця експонування для тематичної колекції є чимось більшим, ніж просто етапами її історії: вони змінюють оточення і, відповідно, можливі інтерпретації творів.
До цього додається співпраця з Асоціацією німецьких банків поручительства, що триває з 2013 року. Мистецтво про гроші тут демонструється в установі, діяльність якої сама по собі пов’язана з фінансуванням. Цей зв’язок може породжувати плідне взаємодіяння. Твори звертаються не лише до мистецької аудиторії, а й стикаються з професійною повсякденністю, в якій ризик, кредит та економічна оцінка є конкретними завданнями.

У контексті вищої освіти тема 2026 року також була піднята. 27 січня Тюбінгенський університет провів лекцію Гаупта «Мистецтво та гроші — гроші в мистецтві» в рамках циклу лекцій, присвячених взаємозв’язкам між грошима, Євхаристією, наукою, мистецтвом та релігією. Тематика лекції показує, наскільки колекція виходить за межі питань купівлі та продажу: до символічного перетворення речей та переконань, що надають їм значення.

«Оригінальні обкладинки»: від зображення, що циркулює, до об’єкта
З вересневою виставкою до виставкового простору повертається добірка творів із їхнього медійного поширення. З жовтня 2016 року роботи з колекції презентуються в рамках серії «Фонд і спонсорство». Наразі серія налічує 60 публікацій. Першою була робота Майкла Тімпсона «A Horse Man Rode Out». Для нової виставки, серед іншого, анонсовано твори Катаріни Арндт, Томаса Баумгертля, Дадари, Лекса Древінського, Марії Фізан, Йоахіма Фрозе, Піта Джонса, Анни Джуд, Гельмута Кінга, Слави Остапа Осінського, Максиміліана Роганова, Юргена Шіфердекера, Райнера Шварца, Джонні Стара, Ріркріта Тіравані, Філіпа Валенти та Гельмута Зобла.

У цьому полягає приваблива особливість такого підходу до виставки. Титульне зображення має привернути увагу на обмеженому просторі. Натомість в оригіналі до цього додаються розміри, матеріал, поверхня та просторовий ефект. Робота з монет поводиться інакше, ніж її фотографія, а колаж — інакше, ніж її плоский друк. Тому виставку можна також розглядати як запрошення призупинити швидкість обігу зображень і по-новому розглянути твори.

Журналістський та кураторський супровід розширює цю пропозицію. Веб-сайт не лише документує дати, а й пояснює придбання, пов’язує їх із вже наявними роботами та посилається на додаткові тексти про твори. У сукупності це створює безперервний публічний протокол роботи колекції: стають видимими рішення щодо відбору, повторювані питання та нові художні методи.

Колекція, яка також торкається власних умов
Зайняття питаннями грошей не вберігає художню колекцію від того, щоб сама стати частиною економічних відносин. Навіть критичні твори купують, володіють ними, страхують та виставляють. Цю суперечність неможливо вирішити за допомогою моральних ярликів. Саме тому вирішальним є те, чи твори слугують лише декоративним підтвердженням, чи дійсно ставлять під дискусію умови власного обігу.

Гаупт неодноразово наголошував на пріоритеті змістовного аналізу. Уже в інтерв’ю колекціонера 2016 року він також говорив про свідоме розширення колекції за рахунок цифрового мистецтва та творів жінок-художниць. На цьому тлі нові експонати 2026 року можна розглядати як продовження довгострокового процесу відкритості. Вони не просто збільшують фонд, а й змінюють питання, які можна поставити на його основі.

Колекція переконує там, де вона знову відкриває те, що здається однозначним. Банкнота може бути купівельною спроможністю, спогадом або скульптурою. Ціна може щось пояснювати й водночас приховувати щось вирішальне. Твір мистецтва може критикувати ринок, не виходячи за межі цього ринку. З таких напружень виникає не замкнута доктрина, а пропозиція уважно придивитися.

Наразі професор д-р Штефан Гаупт також веде переговори з румунським бізнесменом Алексом Боді, який хоче перенести виставку до Бухареста (Румунія) і показати її тамтешній публіці.

Гроші виражають у цифрах те, за що можна заплатити, особливо в сучасну цифрову епоху. Саме тому колекція Гаупта https://www.Sammlung-Haupt.de зосереджує увагу саме на тому, що далеко не вичерпується одним лише числом.